Богданівська громада
Павлоградський район, Дніпропетровська область

село Богданівка

Село Богданівка було створено у 1777 році, біля річці Велика Тернівка. Село засновано при правлінні Катерини II. Раніш це була слобода Богданівка, Павлоградського уїзду.

Населення Богданівки - це переселенці Курської, Орловської та Харківської губерній Росії. 

Мешканці села були люди заможні, мали великі наділи землі. Отримували люди землю за несення державної служби на південних кордонах Українського населення. Майже 12 тисяч гектарів землі належало Богданівської слободі.

В травні 1782 року в селі було розпочато будівництво церкви на честь Василя Великого і в грудні 1786 року було завершено, настоятелем храму був Матвій Тарановський. В 1820 році в слободі була побудована церковно – приходська школа для дітей. 

Багато історичних подій пережили мешканці села. Під час мирової війни життя людей було дуже скрутним. Все доросле чоловіче населення було взято на фронт. Жінкам та старим людям самим доводилось справлятись по господарству, в селі панував голод та розруха. Все частіш спалахували в селі повстання, учасниками яких були жінки. В селі був запас хліба, але керівництво села вирішило відправити хліб на фронт, тим самим прирікаючи мешканців села на голодну смерть. Жінки організували повстання. Керували стихійним повстанням Богомазова Марія та Виходцева Марія. Вони озброїлись сокирами, вилами та пішли до правління. Земський начальник Гапонов викликав жандармів, але вони нічого не змогли вдіяти, тоді викликали на допомогу дві роти солдатів. Солдати не виконали наказ керівництва і не стали стріляти в жінок. Таким чином жінки відстояли, свої права на хліб та не віддали його на фронт. 

Після Жовтневої революції як і по всій Україні так і в селі Богданівна спалахували повстання, люди не хотіли йти в колгоспи а тим паче віддавати своє майно та землю.П’ятого квітня 1930 року повстанці вийшли з хутора Осадче та прийшли в слободу Богданівка, організували мітинг. Керував повстанням Костянтин Сидорович Глібов. На мітингу повстанці заявили що вони за Рад, але без комуністів. Вони розстріляли сільських активістів та комсомольців. Серед них Григорій та Василь Чеснокови, Лєжнєв Ілля, активісти Суворкін і Беспалов. Активіст Яков Акмович Худяков був скинутий з церковної дзвіниці. Після мітингу повстанці вирушили до районного центру, але за селом їх зустріли солдати регулярної Червоної армії та Червоні туркестанські джигіти, які на конях розігнали повстанців. Багато людей було вбито, а ті хто вижив пішли у підпілля. Ще не раз були повстання але всі вони були подавлені.

У 80- х роках в селі було встановлено пам’ятник жертвам повстання 30 – років та встановлена могила Худякова. 

Пережили селяни і страшний голод 1932 – 1933. Багато людей були арештовані та відправлені на Соловки. Так, в родині Шелєпової Надії Іллївни до Соловків відправили батьків за те, що знайшли у дворі горщик з кукурудзою. Батькам вдалось втекти, мати повернулась до дому, а батько загинув. 

В роки Великої Вітчизняної війни багато мешканців села пішли на фронт. За роки війни загинуло більше 500 чоловік. Село було фактично спалене та знищене. В школі був розташований німецький штаб та конюшня, також там тримали в’язнів та вели допити. Люди села усяк допомагали радянським солдатам. 1943 році після бою мешканці села сховали двох поранених танкістів, але староста дізнався про поранених, їх знайшли і розстріляли. В ночі люди поховали розстріляних танкістів на кладовищі. До цього часу існує ця могилка, за якою доглядають учні школи.

Визволили село 17 вересня 1943 року. Цей день вважається Днем села, і завжди урочисто святкується. 

Післявоєнні роки почалась відбудова села. 1951 році на території села було створено п’ять колгоспів. Колгосп ім. Чапаєва, «Тридцятої Іркутської дивізії», « Щорса», «Шлях до комунізму», колгосп ім. Шверника. А в 1957 році створено ще два колгоспу ім. Леніна та ім. Сталіна. 1968 році в селі був створений один великий радгосп ім. Богдана Хмельницького. Це було багатогалузеве господарство. На полях вирощували високі ґатунки пшениці.

У 70-х роках село швидко росло та розвивалось в господарському та культурному напрямку. Багато збудовано домівок для колгоспників. Завдяки шахтам, які оточують село, багато людей приїхали та оселились в Богданівці. 

У 80 – х роках до Афганістану призвано багато молодих людей. Серед них Романьков Олександр, який загинув на афганській землі. Також в інтернаціональних військах служили Волобуєв Геннадій, Глєбов Юрій, Інденко Андрій, Щіпакин Анатолій.

Багата Богданівська земля талановитими людьми. Живуть в селі музиканти, поети, художники та майстрині української вишивки. Багато любові вклав в свою творчість поет і композитор Василь Максимович Брусенцов. За своє життя він випустив три збірки пісень, серед яких багато авторських це: « Співаймо разом», « Ось так в житті буває», «Західний Донбас» та книгу спогадів « Як все починалось».З задоволенням виконують пісні композитора діти на уроках співів, фольклорні колективи села та району. Знають пісні Брусенцова в місті Київ. Пісня « На сінокосі» була відзначена грамотою, яку вручав російський композитор Тихон Хренников.

Фольклорний колектив «Рідні наспіви» неодноразово виступав на районних, обласних фестивалях, та в місті Києві. Керівник колективу Міронова Юлія Логвіновнае була дуже талановитою людиною. Писала веселі частівки,
приймала участь у міжнародному фестивалю «Співай гармонь», та була нагороджена грамотою.

Є в селі майстер якого в народі звуть « Майстер золоті руки». Він малює гарні картини, виробляє із дерева чудові експонати: келихи з півнями, ложки з чудовими візерунками, та чарівними конями. Його вироби були на обласній виставки прикладного мистецтва « Петриківський дивосвіт». 

Завжди цікаво та весело походять в селі свята. Урочисто відзначили в селі 360 річницю подій пов’язаних з початком національно – визвольної війни українського народу середини ХYII століття.

Але самим найсвітлішим святом у селі є день Перемоги. В цей день всі мешканці села збираються в центрі, після мітингу проходять спортивні змагання, святковий концерт та польова каша. Вже стало традицією святкувати в селі свято весни

Восьме березня. Не забувають люди і старовинні обряди та пісні. На Різдво 
виконують різдвяні пісні, колядки які перейшли від бабусь. На Василя Великого ходять по домівках та щедрують.